Здавалося б, відповідей на це запитання нині в надмірній кількості можна знайти і у засобах масової інформації, і в Інтернеті. Водночас виникнення цього запитання свідчить про те, що багато керівників ОСББ не можуть скласти для себе чіткої та послідовної програми дій у напрямі зниження енергоспоживання керованого ними житлового будинку. Та це й зрозуміло, адже кожна будівля по-своєму унікальна — і за конструктивними особливостями, і за застосованим інженерним обладнанням, і за строками експлуатації. Зважаючи на це, створити універсальну програму термомодернізації будівель, яка б підходила для всіх наявних будинків, абсолютно неможливо. Така програма для кожного конкретного будинку має розроблюватись індивідуально, а от підходи до розробки можуть бути спільними. Тож з’ясуймо це.

Реалії нашого часу такі, що вже ніхто не сумнівається в потребі економії енергоресурсів. Ба більше, постійне зростання тарифів на енергоресурси та комунальні послуги змушує кожного мешканця країни й справді їх економити. По суті, тарифна політика, яка проводиться державою, послугувала потужним стимулом підвищення енергоефективності наявного житлового фонду. До того ж вона ж спричинила активізацію самодіяльної «творчості» населення з термомодернізації власних квартир. Масово проводиться зовнішнє утеплення окремих квартир, багато хто відмовляється від централізованого опалення й переходить на автономне, хтось збільшує кількість секцій в опалювальних приладах у своїй квартирі, деякі відмовляються від гарячого водопостачання та переходять на автономні бойлери… Список заходів, на кшталт зазначеним, можна ще добряче доповнити. Однак створити оазис для власної квартири в енергоНЕефективному будинку — заняття безперспективне. Окрім погіршення технічного стану будівлі, розбалансування роботи його інженерних систем, воно ні до чого не призведе!

Лише спільними зусиллями мешканців будинку можна вирішити проблему підвищення енергоефективності будівлі, забезпечити для всіх комфортні умови проживання й водночас неабияк скоротити витрати на оплату за енергоспоживання.

Наразі, мабуть, найголовніше завдання керівництва ОСББ — об’єднати зусилля всіх співвласників кожного будинку та спрямувати їх на підвищення енергоефективності їхньої спільної власності, створення колективу однодумців, готових узяти на себе відповідальність і витрати на її реалізацію.

Етап 1. Перевірка технічного стану будівлі

Роботу з підвищення енергоефективності будівлі слід розпочинати з ретельної й усебічної перевірки технічного стану будівлі та його інженерних систем. Провести її потрібно із залученням кваліфікованих енергоаудиторських компаній.

На цьому етапі головним завданням є виявлення всіх факторів, які негативно впливають на стійкість будівлі та безперебійну роботу її інженерних систем, а також визначення конкретних причин наднормативного енергоспоживання. Такий аналіз повинен лягти в основу майбутньої програми підвищення енергоефективності будівлі, що включає перелік ремонтних робіт, пов’язаних із підвищенням стійкості будівлі, і термомодернізаційних заходів з орієнтовними строками їх виконання та витратами на реалізацію.

Етап 2. Створення програми підвищення енергоефективності будівлі

Програма має бути розглянута й затверджена на загальних зборах ОСББ, після чого вона стає практичним керівництвом до дії з підвищення енергоефективності будівлі.

Зверніть увагу

Якщо будівля має проблеми, пов’язані з її стійкістю (наприклад, нерівномірне осідання фундаментів, протікання покрівлі, обвалення фасадного облицювання тощо), роботи з усунення таких порушень повинні бути пріоритетними. Якщо ж згаданих проблем немає чи вони усунені — можна приступати до реалізації термомодернізаційних заходів.

Етап 3. Модернізація інженерних мереж (термомодернізаційні заходи)

Сучасна практика має в розпорядженні значну кількість енергоефективних технологій, застосування яких дозволяє істотно зменшити енергоспоживання будь-якої будівлі. Спробуймо відранжирувати їх за затратністю й ефективністю.

Як правило, розпочинати термомодернізаційну діяльність варто з поліпшення роботи інженерних систем будівлі. І передусім необхідно організувати облік споживання всіх енергоресурсів. В основному це стосується споживаної теплової енергії, оскільки питання обліку споживання холодної та гарячої води, електроенергії ба навіть газу практично вирішене кожним власником квартири.

Із тепловою енергією все набагато складніше. Технічно можна організувати поквартирний облік теплової енергії, але це надто дорогий захід, і не по кишені більшості населення. Набагато простіше організувати побудинковий облік споживання тепла. Тим більше що установка побудинкових лічильників теплової енергії нині входить в обов’язки теплопостачальних організацій.

Як свідчить практика, перехід від оплати за опалення квадратних метрів до оплати за спожиті калорії теплової енергії дозволяє мешканцям на 20–30% знизити оплату за опалення своїх квартир, при цьому не вкладаючи в це додаткових коштів. Зрозуміло, що установка побудинкового лічильника теплової енергії абсолютно не впливає на поліпшення енергоефективності будівлі, а лише дає змогу навести порядок у розмірах оплати за реально спожиту теплову енергію.

Першим за ефективністю заходом, який дозволяє і справді підвищити енергоефективність будівлі, є заміна застарілих теплових пунктів елеваторного типу, якими обладнані більшість наявних житлових будинків,на сучасні індивідуальні теплові пункти (ІТП) із погодним регулюванням. Це компактне й не дуже складне устаткування, яке складається з декількох насосів, різних клапанів, засувок з електроприводами, датчиків і вимірювальних приладів, пластинчастого теплообмінника, теплолічильника та системи автоматизації з програматором.

Головною перевагою цього обладнання є те, що циркуляція теплоносія у внутрішньобудинкових мережах здійснюється примусовим чином. При цьому автоматично регулюється тиск у системі, що дозволяє уникнути аварійних ситуацій у мережах через перепади тиску й оперативно відгукуватися на зміни гідравлічного опору мережі, пов’язаний із поквартирним регулюванням.

Завдяки ІТП істотно поліпшується робота системи гарячого водопостачання. Основним пристроєм, що забезпечує цю функцію, є пластинчастий теплообмінник, де первинний теплоносій використовується для підігріву звичайної водопровідної води до необхідних параметрів. Циркуляція гарячої води в системі здійснюється спеціальним циркуляційним насосом. Засоби автоматизації підтримують систему гарячого водопостачання в робочому стані залежно від розбору гарячої води та часу доби.

Надважливим є також наявність у сучасних ІТП такої функції, як регулювання теплоспоживання будівлі залежно від погодних умов. Завдяки відповідній керованій автоматизованій системі, яка на підставі показників датчика температури зовнішнього повітря зменшує чи збільшує подачу теплоносія у внутрішньобудинкову опалювальну мережу, вдається оптимізувати енергоспоживання будівлі й істотно економити енергоресурси.

Окрім зазначеного, до складу ІТП уходить вузол обліку спожитої теплової енергії, а наявність засобів автоматики та відповідного програматора дозволяє мешканцям не лише контролювати витрату теплової енергії, а й керувати ним. З’являється можливість регулювати температуру теплоносія у внутрішньобудинкових опалювальних мережах і гарячої води — у системі гарячого водопостачання, збільшувати чи зменшувати витрату теплової енергії по годинах доби, задавати необхідні параметри тиску в системі, що виключають можливість аварійних ситуацій. Зважаючи на практику, заміна застарілих ІТП на сучасніші економить 30% і більше теплової енергії, а вкладені в таку заміну кошти окуповуються протягом 1–2 опалювальних періодів.

Дуже часто в наявних житлових будинках спостерігається таке явище, як перетоплення в одних квартирах і недотоплення — в інших. Нинішні технічні засоби дозволяють позбутися цього, але тільки в тому разі, якщо будинок обладнано сучасним ІТП. Для цього застосовуються спеціальні балансувальні клапани, що встановлюються на стояках опалювальних мереж. Вони забезпечують автоматичне балансування опалювальної системи та подачу теплоносія з однаковими параметрами до всіх опалювальних приладів будинку. Сама по собі реалізація цього заходу не забезпечує відчутної економії енергоресурсів. Однак, завдяки цьому, створюються рівні комфортні умови проживання для всіх мешканців будинку.

Наступний енергоефективний захід — обладнання опалювальних приладів у всіх квартирах будинку радіаторними терморегуляторами.

Завдяки своїм конструктивним особливостям цей прилад реагує на найменші зміни температури в приміщенні та збільшує чи зменшує подачу теплоносія на опалювальний прилад. За допомогою радіаторного терморегулятора можна задавати бажану температуру в приміщенні в діапазоні від 5 до 26 градусів.

Інакше кажучи: у споживача з’являється можливість регулювати тепловий комфорт у власній квартирі, установлювати бажану температуру в кожному приміщенні, знижувати її в нічний час або до мінімально допустимої в разі відсутності мешканців у квартирі.

Знову-таки — установлення радіаторних терморегуляторів можливе, тільки якщо будинок обладнано сучасним ІТП. Разом із тим для того, щоб цей захід, окрім комфорту проживання, приніс іще й економічний ефект, необхідно виконати низку умов:

1. Як уже зазначалося, це наявність сучасного ІТП із загальнобудинковим урахуванням теплової енергії.
2. Радіаторні терморегулятори мають бути встановлені на всіх опалювальних приладах у будівлі.
3. Усі мешканці будинку повинні активно використовувати терморегулятори для економії тепла.

Остання умова, мабуть, найскладніша. Знадобиться чимало роз’яснювальної роботи з боку керівництва ОСББ, щоб усі співвласники зрозуміли важливість і вигідність економії тепла за допомогою радіаторних терморегуляторів. І коли все це вдасться зробити, реальна економія теплової енергії становитиме близько 20% при порівняно невеликих витратах на установлення радіаторних терморегуляторів.

Після реалізації наведених вище термомодернізаційних заходів можна бути впевненими, що системи опалення та гарячого водопостачання в будинку відповідають сучасним вимогам із енергоефективності й можна розпочинати виконання наступних кроків, пов’язаних із утепленням огороджувальних будівельних конструкцій.

Зверніть увагу

Дотримання саме такого порядку — спочатку модернізуємо інженерні мережі, а потім утеплюємо будівлю — має велике значення.

Якщо просто утеплити будинок, то цей дорогий захід не сприятиме бажаному зниженню витрат на його опалення, оскільки кількість теплової енергії, яка подається для опалення будівлі, буде такою ж, як і до утеплення.

У квартирах, безумовно, стане тепліше, але відсутність сучасних засобів автоматизації та регулювання теплоспоживання призведуть лише до необхідності позбавлення від надмірного тепла шляхом так званого «кватиркового» провітрювання.

І навпаки: утеплення будівель, де попередньо проведена модернізація системи опалення, має значний економічний ефект і дозволяє наполовину й більше скоротити енергоспоживання.

Етап 4. Утеплення огороджувальних конструкцій будівлі

Утеплення огороджувальних конструкцій будівлі передбачає необхідність виконання цілого комплексу заходів, пов’язаних із заміною застарілих вікон і вхідних дверей на енергоефективні, утеплення зовнішніх стін, дахів, перекриттів над підвалами та внутрішньобудинковими проїздами.

При цьому заміна вікон, як правило, виконується кожним власником квартири самотужки. Тут важливо, аби нові вікна відповідали нормативним вимогам щодо опору теплопередачі для кліматичної зони, у якій перебуває ваша будівля.

Процес утеплення решти огороджувальних конструкцій зрозумілий. Важливо лише дотримуватися вимог щодо якості застосовуваних ізоляційних матеріалів і вибору кваліфікованої підрядної організації, яка проводитиме утепленням.

Виконавши всі наведені вище термомодернізаційні заходи, можна бути впевненим, що наша будівля є енергоефективною, зважаючи на нинішні вимоги. Невирішеною лишається тільки одна проблема — забезпечення справедливої оплати за теплову енергію кожним конкретним споживачем залежно від її фактичного споживання. Забезпечити це можна тільки за рахунок організації поквартирного обліку спожитої теплової енергії.

Етап 5. Організація поквартирного обліку спожитої теплової енергії

Установити в квартирі прилади обліку технічно нескладно. Так, якщо квартира має єдине теплове введення, що в існуючому житлі трапляється нечасто, то прилад обліку ставиться на цьому введенні. Якщо такого введення немає, можна встановити лічильник на кожен опалювальний прилад. Такий варіант неабияк витратний для споживача, бо кожен теплолічильник має велику вартість.

Не випадково в більшості країн, де давно здійснюють теплозбереження, застосовується інша система обліку з використанням недорогих приладів, так званих розподільників витрат на опалення, які встановлюються на кожному опалювальному приладі (радіаторі).

Прилади-розподільники за своєю суттю не є лічильниками теплової енергії. Однак за допомогою них, знаючи загальне споживання теплової енергії будинку, яка визначається за загальнобудинковим лічильником, можна обчислити частку споживання теплової енергії кожним опалювальним приладом квартири й будинку в цілому.

Зчитування показань приладів-розподільників здійснюється дистанційно чи щомісяця безпосередньо власниками квартир. Розроблено спеціальні програмні комплекси, які дозволяють на підставі загальнобудинкового теплоспоживання та показників приладів-розподільників визначити обсяг споживання тепла кожною квартирою та, відповідно, розмір плати за її використання. Здавалося б, усе дуже складно, але, як свідчить практика наших сусідів-поляків, де поширені схожі системи, працюють вони просто й ефективно.

Підсумуємо

У нашій статті головну увагу ми приділили питанням скорочення енергоспоживання в системах опалення та гарячого водопостачання. І невипадково, оскільки нині тарифи в цій сфері найзначніші й лишається тенденція до їх майбутнього підвищення. Із рештою ресурсів справа йде трохи простіше. Майже кожен власник квартири має засоби їх обліку (або може встановити) і засоби регулювання споживання у вигляді кранів і вимикачів. Хоча й тут є багато можливостей для підвищення енергоефективності. Але це вже тема іншої статті.

За матеріалами компанії «Данфосс ТОВ»